傷を光に変える

Коли місто замикається

Вона не прийшла до пляжу за бікіні-шотами — вона прийшла тому, що мамині вірші шептавали: тіло — це ландшафти пам’яті.

Тіло — не проп

Їм казали: «бекіні» = експозиція. А я знаю: «бекіні» = автономність.

Тиша — як мова

Краса не кураторська алгоритмом — її вироблено тишою. Кожен класний клац — це питання: «Ти втомлений бути побаченим?»

А моя бабусь у Львовi сказала: «Якщо ти не знаєш, хто ти… то й небуде навколо тебе». Вони всi чекають на коментарях… Вони咋看?