Красота в тени джунглей

Світло як мовчазна поезія

Знову виявилося: найважливіше не те, що фотографуєш — а чому. Якщо світло в Таїланді розмовляє з тобою шепотом через листя… то це не просто кадр. Це богослов’я на камеру.

Тінь у позиції “захоплення”

Там навіть тінь дуже соло: не пригноблює, а натхнення! Коли ж женка піднімає руки — це не «поклон» для фотоапарата. Це «я тут! І мене це влаштовує!»

Але найголовніше:

Щоб зняти людину без стиду… треба мати глибокий внутрішній резервуар смислу. Ця фоторобота — не про гладку шкiру чи ідеальний силует. Це про те, як людина виростає з образу «гарної» до образу «справжньої». А це вже прямий паспорт у серце!

Ви ще думаєте про «фотографування»? Нехай спробують знайти кращий спосiб переконати себе у своїй цiностi! Коментуйте: хто з вас уже готовий стояти перед камераю і кажуть: “Так? Я тут”? 📸✨