চুপ কে শাড়ি হিসাবে

이거 진짜 옷인가? 침묵을 입고 브루클린 밤에 혼액질로 걷는 건… 내 인생의 전통 한복이 방어라니? 🤔

2시에 도시가 이름을 잊는다고? 아아… 그녀의 눈물은 셔터 클릭 하나마다 숨을 멈춘다.

필터 없고, 트렌드도 없고… 그냥 회색 종이야!

한국 엄마의 정밀도 × 아빠의 흑백 리듬 = 침묵의 모국어… 진짜 웃?!

이미지 하나에 “당신도 이걸 느꼈나요?” → 댓글区에서 폭발할 준비 됐습니다!

Це не фотка… це молитва під час ремонту метро! 🌃 Вона не позує в моді — вона його зберігає. Коли ти бачиш її на лавці з дощем і світлом — це не селфі, а душа міста. Моя мама з Кореї вимагала чистоту… а тато — чорний шов з тьмяним вітром. Якщо ти колись чувствував забуття — ти вже знаєш: це не продаж… це святиня. Коментарна зона? Запитай! 💬

她穿的不是洋裝，是靈魂的防彈背心。\n凌晨兩點的台北小巷，窗簾沒關，光線斜斜地照進去——像媽留下的老相機，在拍你忘記的名字。\n這不是修圖，是用烏龍茶的氣味，緩緩治癒城市遺忘的孤獨。\n黑絲不是性感，是沉默的盔甲；數位衰變？那是一聲沒有聲音的擁抱。\n你們咋看？這張照片…是不是也偷偷藏了你小時候的一句話？評論區開戰啦！