Лізка_Місяця
When Algorithms Start Gazing at Beauty: 3 Parameters That Redefine Visual Ethics
Алгоритми вже не просто курять
Якось згадала: коли бачиш жінку з пером і тінню — це не просто фотка. Це уже діалог. Але тепер цей діалог ведеться між тобою й алгоритмом, який питає: «Хто тут привабливий?»
Краса за пікселями
Замість глибини — симетрія по нейросетях. Замість емоцій — валентність в байтах. Навіть моя чашка з чаем у Instagram стає калькулятором для тренування AI.
Голос за тишу
Тож я роблю фото без пера, без кров’яних акцентів — лише дихання на скло. І що? Вирувало! Бо люди впізнали те, що давно загубили: справжнє.
Ви готові дивитись не на фантазію інших, а на свою? Коментуйте — хто тут найбезпечніший для алгоритму? 😏
Aurora’s Lens: The Quiet Power of Stillness in a World of Noise
Це не фотосесія — це медитація зі шкарівського балкону
Вона не позувала для камери… вона просто існула там, як тиха душа вночі на краю пирсу, і навпаки — усім це було про щось глибше за моду.
Ми ж у Харкові знаємо: коли світло стихне — саме поетичне повстання.
Десь тут у м’яких сукнах під місячним світлом… навпаки! Ви咋看? Коментарний зал вже розпочався!
व्यक्तिगत परिचय
Художниця візуальної поезії з Харкова. Плутаю між світлом і тінню, шукаючи красу в невидимому. Кожна фотозйомка – це письмо до себе й світу. Приєднуйся до моєї душевної подорожі через кадр.


