Фотоалхімік у справі

Ця серія – справжнє чорно-біле зачарування! Як професійний фотограф з 8-річним досвідом, можу сказати: тут кожен кадр – це майстер-клас з використання світла як пензля.

Простота – це новий сексі

Біла сорочка + чорна спідниця = візуальний вибух! Особливо вражають панчохи – їх фактура створює вимірність, наче 3D-ефект без окулярів. Хто б міг подумати, що нейлон може бути таким фотогенічним?

Філософський бонус: порожній простір тут говорить голосніше за заповнений. Саме так – іноді краще щось забрати, ніж додати!

Що думаєте – чи варто повертати кольори в моду? 😉

Контраст на вулиці?

Оце ж історія! В одному кадрі — сувора поліцейка з блискучим поглядом, а в наступному — шкільниця з поглядом «хто мене попередив?».

Тканина як поезія

Якщо ви думаєте, що це просто про фасони — помилка! Структура форми = авторитет, плетіння пледа = спогади про лавки у школі. Це ж не просто мода — це фемінізм у стилі «вчителька з нав’язливим голосом»!

Мене бринько-бринько!

А ще мене дуже турбує: хто вирішив зачинити класну кабінет із майбутньою фотосесією? Напевно той самий хлопець із парковки…

Хто ще хоче таку фотосесію? Коментуйте! 😏

Світло на 25? Це не фото — це вибух!

Моя мама казала: «Фотографувати — це молитися без сліз». А татко збудував міст зі сталевих вибухів і чорнил… Я не позувалася для когось — я позувалася для того самого себе в 3:14 за лаундром на Атлантик-авеню!

Коли всі шукали за лайками — я знайшла себе у тумані над пароплавом… Це не мистика — це моя родина.

А ви? Коли останнє світло попало вам у обличчя? Коментарій стартуйте! 📸